<Горох>>

Колись давно жив собі принц, який хотів одружитися з принцесою, але вона мала бути справжньою принцесою. Він подорожував по всьому світу, щоб знайти одну, але ніде не міг отримати те, що хотів. Принцес було достатньо, але важко було дізнатися, чи справжні вони. Завжди в них було щось не те, що мало бути. Тож він повернувся додому і був засмучений, бо дуже хотів би мати справжню принцесу.

Одного вечора розпочалася жахлива буря; гримів грім і блискавка, і дощ лив проливним потоком. Раптом почувся стукіт у міську браму, і старий король пішов її відчинити.

Це була принцеса, що стояла там перед воротами. Але, Боже мій! Яке ж видовище створили їй дощ і вітер! Вода стікала з її волосся та одягу; вона стікала на носки її черевиків і знову витікала на п'ятах. І все ж вона казала, що вона справжня принцеса.

«Ну, ми скоро це дізнаємося», — подумала стара королева. Але вона нічого не сказала, пішла до спальні, зняла з ліжка всю постільну білизну та поклала на дно горошину; потім взяла двадцять матраців і поклала їх на горошину, а зверху на матраци поклала двадцять пухових ліжок.

Так принцеса мусила лежати всю ніч. Вранці її запитали, як вона спала.

«О, дуже погано!» — сказала вона. «Я майже не стуляла очей цілу ніч. Хтозна, що було в ліжку, але я лежала на чомусь твердому, так що в мене все тіло чорне та синє. Це жахливо!»

Тепер вони знали, що вона справжня принцеса, бо відчула горошину крізь двадцять матраців і двадцять пухових ліжок.

Ніхто, крім справжньої принцеси, не може бути таким чутливим.

Тож принц взяв її собі за дружину, бо тепер він знав, що в нього справжня принцеса; а горошину поклали до музею, де її й досі можна побачити, якщо її ніхто не вкрав.

Ось, це правдива історія.